Школа за №11 відкрила свої двері для учнів у вересні 1957 року.

На той час в місті Рівне було 10 шкіл, дві з яких (школа №1 і №5) були значно переповненими. В зв’язку з цим виникла потреба відкриття нової школи.

Таким чином 1957-1958 навчальний рік був першим роком роботи семирічної школи №11.

Нове приміщення школи ще не було збудоване, тому колектив школи почав працювати в будинку, що розташований по вулиці Соборній, 30 у першу зміну, а в другу в цьому ж приміщенні була вечірня школа. Сьогодні там знаходиться Управління освіти.

На навчання набрали два 1-х класи, а учні 2 – 7-х класів були переведені зі школи №5.

В 1 – 4-х класах навчалось близько 39 учнів; у 5 – 7-х – близько 25 учнів.

Російську школу №11 очолила директор Ткачова Міра Йосипівна.

Заступником директора було призначено Баранову Тамару Олексіївну.

У 1958 – 1959 навчальному році у школі навчались учні в українських та російських класах. Перевантажена школа вимагала побудови нового приміщення і введення дві зміни.

Новий рік – нові труднощі. Документація школи велась на двох мовах, вчителям потрібно було швидко переключитися з однієї мови на іншу, вузькі коридори приміщення та переповнені класи, але попри все кожного ранку в доброму гуморі, мудрі і стримані, вони йшли «сіяти добре і вічне».

Навчальний 1960 рік розпочався на вулиці Жуковського в новому приміщенні середньої школи № 11.

Школа знову стала змішаною. Та збільшилась мережа класів, відповідно і педагогічний колектив. У директора стало вже два заступники:

• завуч з навчального-виховної і методичної роботи старших класів, секретар партійної організації Баранова Т.О.;
• завуч з навчально-виховної і методичної роботи молодших класів Чернер Алла Григорівна.

У школі почали працювати свої бібліотека і медпункт.

Дії педагогічного колективу були скеровані директором на те, щоб новобудівля швидше стала затишним храмом наук.

З 1957 по 1960 навчальні роки педагогічний колектив наполегливо віддавав свої знання дітям під керівництвом Ткачової М.Й. Навчаючи, вони виховували головні риси характеру радянської людини: почуття радянського патріотизму та інтернаціоналізму, вірність комуністичним ідеалам.

Цю естафету продовжив у 1960 році Щербина Василь Григорович, який очолив колектив 11 школи.

Змінились і його помічники: завучем молодших класів було призначено Скоробагатько Марію Іванівну. Більшість вчителів були партійними, секретарем партійної організації школи була Баранова Т. О. (1957 – 1967 рр.), Недзельська Л.В. з 1967 року.

Учні відповідно віку ставали жовтенятами, піонерами та комсомольцями. Разом з вчителями учні вели цікаве і змістовне шкільне та позашкільне життя.

З березня 1968 року по жовтень 1969 року життя школи пройшло під керівництвом Луценка Анатолія Степановича.

На той час мережа класів значно збільшилась. Учні займались у дві зміни. У вечірній час і вчителі, і учні додому ходили гуртом, тому що територія навколо школи не була забудованою. Шлях пролягав через поле. Друзі, пісня і весела розмова робили його коротшим.

З жовтня 1969 року Луценко А. С. передав керівництво школою в руки молодої, енергійної Пилипенко Варвари Савівни.

У 1970 році педагогічний колектив разом з учнями СШ №11 переїжджають у нове приміщення по вулиці Бєлінського (нині приміщення ЗОШ №9, вул. Марка Вовчка).

Впродовж семи наступних років вчителі і учні займались благоустроєм території школи, садили квіти і дерева. Багато вчили і вчилися, оволодівали новими сферами багатогранного шкільного життя, брали нові висоти. Були й поразки, але вони загартовували як вчительський, так і учнівський колективи. Напевно, саме тому, багато років поспіль перехідний Червоний прапор знаходився у СШ № 11, а директора школи Пилипенко В.С. було нагороджено орденом Леніна. Цей орден уособлював в собі роботу всього колективу.

Рік 1977 – знову новосілля. На цей раз велике, просторе приміщення, що розташувалось на вулиці Новоросійській (нині Д.Галицького) 14а, радо зустріло учнів і вчителів.

І знову все спочатку… Суботники, під час яких учні і вчителі висаджували дерева навколо школи пов’язуючи їх червоними стрічками; упорядкування стадіону і географічного майданчика, робота у теплиці, яка знаходилась на території школи, догляд за кроликами.

1992 рік. Відбулися зміни в керівному складі школи. Директором школи, призначено Селецьку Ніну Федорівну.

Керувати мудрим, досвідченим, педагогічним колективом, який щорічно поповнювався молодими, талановитими вчителями, допомагали заступники:

Венжинович Світлана Борисівна;

Слободян Валентина Олександрівна;

Кохан Юлія Михайлівна;

Болба Олена Петрівна;

Крутова Наталія Іванівна.

Середня школа №11 з російської поступово стає українською.

1991 -1992 навчальний рік – серед 8-ми перших класів російськомовний лише один.

1992-1993 навчальний рік – всі перші класи українські.

Припиняється вивчення російської мови, а російська література набуває статусу зарубіжної літератури. З’являються нові предмети: народознавство, ОБЖД, християнська етика. Припиняють свою роботу серед молоді піонерська та комсомольська організації. Працівники школи виходять з лав партійної організації. Піонервожаті набувають статусу організаторів. Учням дозволяють не носити старої шкільної форми, а нову ще не вводять. Шкільне життя зазнає значних змін і оновлення. Змінюється колір прапора і ідеалів.

З 26 серпня 1996 року до 26 серпня 2014 року хоронителем піввікової історії школи і літописцем нової є директор школи Поліщук Людмила Василівна.

Саме тоді, коли зустрічалися два століття, новому директору довелося зібравши мудрість поколінь здобрити її своїм досвідом, новими знахідками та ідеями і скерувати педагогічний колектив на побудову школи нового століття.

З 1 вересня 2014 року до сьогоднішнього дня директором школи є Синяк Лариса Олександрівна.